Вплив масажу на серцево-судинну систем.
Життя людини залежить від безперервного постачання необхідних речовин та виведення продуктів обміну. Цю функцію виконує серцево-судинна система (рис. 9). До неї належать серце, діяльність якого зумовлює рух крові, та судинна система, яка поділяється на кровоносну і лімфатичну. Кровоносні судини, залежно від будови стінок та напрямку руху крові в них відносно серця, поділяються на артерії та вени. Артерії – це судини, по яких кров під значним тиском тече від серця. Частина кровоносної системи, по якій кров під незначним тиском тече до серця, називається венозною, а судини венами. Існує надзвичайно велика кількість уроджених та набутих захворювань серця, артеріальних та венозних судин. Для лікування більшості з них використовується масаж.
Вплив масажу на серцево-судинну систему здійснюється нервово-рефлекторним, гуморальним та механічним шляхами. Це проявляється перш за все розширенням судин та збільшенням кількості функціональних капілярів. Krogh (1922) показав, що під впливом масажу в м’язі число розкритих капілярів на 1 мм2 поперечного розрізу збільшується з 31 до 1400, а загальна місткість капілярів зростає у 140 і більше разів. На стан судинних стінок впливають хімічні речовини, що появляються в крові в процесі масажу (адреналін, гістамін, гістаміноподібні речовини, ацетилхолін, аденозинтрифосфорна кислота та ін.). Увесь складний комплекс, що відбувається під час масажу і впливає на кровообіг, координується центральною нервовою системою, яка регулює не тільки величину просвіту судин, але і проникність стінок капілярів, змінюючи обмін між кров’ю та тканинами навіть у ділянках, віддалених від місця масажу.
У результаті активного відкриття капілярів прискорюється рух крові по артеріях та венах, що полегшує роботу серця, знижує навантаження на міокард. Поліпшення кровопостачання серцевого м’яза сприяє підвищенню його скоротливої здатності. Масаж сприяє нормалізації артеріального тиску. При правильно підібраній ділянці та методиці масажу знижується підвищений і підвищується знижений артеріальний тиск.
Під впливом масажу нормалізується функціональний стан вегетативної нервової системи, що сприяє нормалізації церебральної та периферійної гемодинаміки.
Рис. 30. Кровоносна система.
Масаж комірцевої зони викликає сповільнення ритму серцевої діяльності, а живота – його частішання. Масаж рефлексогенних зон ділянки серця зменшує серцевий больовий синдром, сповільнює прискорений ритм серцевої діяльності, знижує чутливість шкірних рецепторів до больових подразників, сприяє підсиленню гальмівного впливу центральної нервової системи.
Вплив масажу на м’язи.
За визначенням І.М. Сєченова (1866), вся різноманітність вищих проявів мозкової діяльності в кінцевому результаті завжди приводить до одного явища – м’язового руху. Рух є складним актом діяльності організму і здійснюється за механізмом рефлексу рядом ланок, об’єднаних під назвою “руховий апарат”. Він включає скелетні м’язи, сукупність нейронів, розміщених на різних рівнях центральної нервової системи, з їх нервовими волокнами, кістки скелета, суглоби, зв’язки.
М’яз, як і кожний орган, побудований з багатьох тканин, основою яких є м’язова. До складу м’яза входять також сполучна тканина, судини та нерви. За мікроскопічною будовою м’язову тканину поділяють на скелетну (поперечносмугасту, посмуговану), гладку (непосмуговану) та серцеву посмуговану. Посмугована (довільна) м’язова тканина забезпечує як статичну діяльність, фіксуючи тіло в певному положенні, так і динамічну, забезпечуючи переміщення тіла у просторі, зміну положення окремих частин тіла одна відносно одної, зміну розмірів порожнин тіла (при диханні), зміну положення і напрямку складок шкіри тощо. Непосмугована (мимовільна) м’язова тканина входить до складу м’язових оболонок травного апарату (за винятком верхньої частини стравоходу), бронхів, сечового міхура, сечоводів, сім’явиносних проток, матки, стінок кровоносних судин тощо.
Масажним впливам підлягають переважно посмуговані м’язи (рис. 31). Про них масажистам необхідно пам’ятати таке.
Залежно від розміщення м’язів щодо скелета їх поділяють на скелетні, суглобові та шкірні. За формою вони бувають веретеноподібні, квадратні, трикутні, колові, хрестоподібні тощо (рис. 32). За розмірами – довгі, короткі та широкі.
У більшості м’язів розрізняють черевце – найтовщу і найширшу частини та кінці (головка та хвіст). Кожен з кінців м’яза переходить у міцний сполучнотканинний утвір – сухожилок, яким м’яз прикріплюється до кісток.
За функцією всі м’язи розподіляються на згиначі та розгиначі, відвідні і привідні, привертачі та відвертачі, а також м’язи-стискачі. Відповідно до цього м’язи, що здійснюють той або інший рух, поділяють на: агоністи, антагоністи, синергісти та фіксатори. Агоніст – це м’яз чи група м’язів, які виконують необхідний рух, антагоніст – м’яз чи кілька м’язів, що протидіють цьому. Синергісти – м’язи, що сприяють агоністам, а фіксатори – ті, які виключають з руху частину скелета, не потрібну для його виконання. Кожен з м’язів людини може бути спочатку агоністом, потім синергістом і навпаки. Необхідно пам’ятати, що підвищення тонусу одних м’язів (згиначів, відвідних, привідних) зумовлює розтягнення їх антагоністів (розгиначів, відвідних, відвертачів і т.д.). Тому при проведенні масажу кожну з груп м’язів необхідно масажувати диференційовано.
Скелетний м’яз – не тільки орган руху, але і своєрідний орган відчуття. Закладені в ньому механорецептори (пропріорецептори) – м’язові веретена та сухожилкові тільця Гольджі – збуджуються при скороченні та розтягненні і посилають свої сигнали в центральну нервову систему. Інформація від пропріорецепторів відіграє важливу роль в координації (узгодженні) рухів, у підтримці м’язового тонусу і пози, а також у здійсненні тонізуючих впливів на кору великих півкуль мозку. Кора сприймає інформацію, сумує, аналізує і при необхідності коректує стан м’язів. Перерозтягнені чи напружені м’язи подають у кору патологічну імпульсацію. Якщо цей стан тривалий (як, наприклад, при сколіозах), то тривала патологічна імпульсація призводить до порушення функціонального стану всіх рівнів відповідних нервових центрів.
Функціональною одиницею нервово-м’язового апарату є нейромоторна, або рухова, одиниця, до складу якої входить мотонейрон та іннервована ним група м’язових волокон. Невеликий м’яз містить десятки рухових одиниць, великий – сотні. Чим більше нейромоторних одиниць буде захоплено в дію і чим частіше вони будуть збуджуватись, тим більша буде сила м’язового скорочення і навпаки. Почергова робота нейромоторних одиниць забезпечує підтримку м’язового тонусу.
Тонус скелетних м’язів – незначне постійне мимовільне напруження м’язів, яке зберігається навіть у стані спокою. Тонус м’язів залежить не тільки від активності рухових одиниць, мотонейрони яких активуються впливом з боку вищерозміщених моторних центрів та периферійних рецепторів, але і від їх власного стану: еластичності, щільності, умов кровопостачання, стану водно-сольового обміну в організмі. Людина здатна свідомо регулювати тонус м’язів, особливо після спеціальних тренувань. Тонус м’язів мимовільно підвищується після тяжкої фізичної праці, психоемоційних напружень. Тонус м’язів змінюється при окремих захворюваннях: так, при центральному паралічі він підвищується, при периферійному –знижується.
Рис. 31. М’язи тіла людини: А – вигляд спереду.
Рис. 31 (продовження). М’язи тіла людини: Б – вигляд ззаду.
Рис. 32. Форма м’язів та напрямок м’язових пучків: А – веретеноподібний м’яз; Б – двоголовий м’яз,
В – двочеревцевий м’яз, Г – м’яз з сухожилковими переділками; Д – двоперистий м’яз,
Е – одноперистий м’яз, Є – коловий м’яз.
Скоротливим механізмом м’язового волокна є міофібрили, які проходять від одного кінця волокна до іншого. Міофібрили складаються з білків актину та міозину. При збудженні м’язового волокна відбувається взаємодія між ними, в результаті чого виникає механічне напруження, що зумовлює скорочення волокна.
Скоротливий механізм запускається в дію електричними процесами, що відбуваються на поверхневій мембрані м’язових клітин. Різниця потенціалів між зовнішньою та внутрішньою поверхнями мембрани в стані спокою отримала назву потенціалу спокою. При подразненні клітини (в тому числі під час масажу) відбувається перезарядка (зміна зарядів) мембрани, що призводить до зміни її проникності. Явище зміни потенціалу спокою отримало назву потенціалу дії. Так виникає збудження у м’язовій клітині, яке з допомогою хімічних речовин (медіаторів) передається з однієї частини м’язового волокна на іншу і через синапси по аферентних шляхах у центральну нервову систему (рис. 33).
Електричні явища на мембрані м’язової клітини призводять до цілого ряду хімічних процесів, важливішим з яких є розщеплення аденозинтрифосфорної кислоти (АТФ), що є безпосереднім джерелом енергії для м’язового скорочення. Тобто, в процесі розпаду АТФ відбувається перетворення хімічної енергії в механічну, що супроводжується скороченням м’язів та вид іленням тепла.
Аналізуючи вищесказане, можна зрозуміти, що явища зміни потенціалу мембрани клітин, тобто електричні явища та хімічні процеси, які при цьому виникають, значною мірою залежать від сили, швидкості, тривалості подразнення клітин, які ми можемо змінювати, підбираючи відповідні методи масажу.
Зовні збудження м’яза проявляється його скороченням. Якщо подразнення надходять рідко – виникає поодиноке скорочення, після якого м’яз встигає розслабитися. Якщо подразнення надходять так часто, що м’яз не встигає розслабитися після попереднього скорочення, настає стан тривалого скорочення м’яза – тетанус (заціпеніння), що призводить до порушення кровопостачання в ньому. В першу чергу при цьому страждають ті відділи м’яза, де кровопостачання в звичайних умовах зменшене (брадитрофні тканини), – це місця початку та прикріплення м’язів. При їх пальпації визначаються ущільнення та болючість, які при сильнішому натискуванні ще збільшуються, але зникають під час наркозу.
Тривале м’язове ущільнення з часом може перейти в міогельоз (затвердіння). Міогельози щільніші від ділянок з гіпертонусом, вони не змінюють своєї консистенції при сильнішому натискуванні, не зникають під час наркозу.
М’язи, поряд зі скоротливістю, мають здатність до розтяжності та еластичності, тобто властивість набувати своєї попередньої форми після припинення дії сил, що викликали її деформацію. Ця здатність зумовлює постійне мимовільне напруження – тонус. У міру свого тонусу м’язи є пружними і чинять опір розтягненню.
Після розтягування м’язи, завдяки своїй в’язкості не зразу повертаються до свого вихідного стану, а поступово. Вона зумовлена внутрішнім тертям частин м’язової тканини. При підвищенні температури в’язкість зменшується, при пониженні – підвищується. В’язкість м’язів заважає ефективним м’язовим скороченням, тому при спортивних заняттях і змаганнях бажано розігрівати м’язи фізичними вправами та масажем.
Стан розслаблення м’язів – обов’язкова умова ефективного проведення масажних маніпуляцій. Розслаблений стан м’яза спостерігають у тому випадку, коли місця його прикріплення наближені і відсутній будь-який опір. Найбільш повне розслаблення м’язів кінцівок настає тоді, коли суглоби кінцівки зігнуті під певним кутом. Таке положення названо середнім фізіологічним положенням. При цьому тонус м’язів-агоністів, синергістів та антагоністів урівноважений (рис. 35).
Рис. 13. Середнє фізіологічне положення: А – верхньої кінцівки; Б – нижньої кінцівки.
Для м’язів верхньої кінцівки середньофізіологічне положення буде:
– в положенні лежачи на спині – плече відведене від тулуба на 45°, передпліччя зігнуте в
ліктьовому суглобі під кутом 110°, кисть зігнута в променево-зап’ястковому суглобі під кутом 9°, дещо відведена в ульнарному напрямку під кутом 15°, пальці напівзігнуті;
– в положенні пацієнта сидячи за масажним столиком масажованій руці надають такого
ж положення.
Для м’язів нижньої кінцівки: в положенні лежачи на спині стегно зігнуте під кутом 35°, відведене до 35°, коліно зігнуте під кутом 145°.
Для розслаблення м’язів спини рекомендують положення лежачи на животі з розміщеними вздовж тулуба і дещо ротованими досередини руками – долоні догори.
При масажі передньої поверхні грудної клітки і живота – лежачи на спині, коліна зігнуті і дещо розведені, під колінами валик.
Вплив масажу на м’язи проявляється в першу чергу в нормалізації функціонального стану центральної нервової системи. Це відбувається за рахунок адекватно підібраних прийомів масажу, які сприяють нормалізації тонусу м’язів і виникненню необхідного потоку пропріоцептивної імпульсації та зменшенню патологічної імпульсації в центральну нервову систему.
Під впливом масажу відбувається нормалізація біоелектричної активності м’язів, а біоелектричні процеси в м’язах відображають характер центральних впливів при різних рухових реакціях і залежать від взаємовідношень між центральною нервовою системою і функціонуючими м’язами.<
